Сім батьківських заповідей
- Не вважайте дитину своєю власністю – вона Божа.
- Любіть її такою, якою вона є, навіть якщо вона не надто талановита, не в усьому досягає успіху.
- Не очікуйте, що вона виросте саме такою, якою хочете ви, - допоможіть їй стати собою.
- Запам’ятайте : найголовніший ваш обов’язок – розуміти й втішати. Ви – не суддя, не приклад для наслідування, а людина, на грудях якої можна виплакатись і у п'ять, і в п'ятдесят років.
- Не переймайтесь, якщо не можете чогось зробити для сина чи доньки. Найгірше, якщо ви можете, а не робите.
- Усвідомте : для дитини зроблено замало, якщо зроблено не все.
- Не очікуйте на вічну вдячність : ви дали життя своїй дитині, вона віддячить вашим онукам.
Як краще налагодити взаєморозуміння учнів та батьків ?
Ось кілька порад.
- Уранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прикрощі, не вживайте образливих слів.
- Не підганяйте її, розрахувати час – це ваш обов”язок, якщо ви цю проблему не вирішили – провини в цьому немає.
- Не посилайте дитину до школу без сніданку: у школі вона багато працює, витрачає сили.
- Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, застережень: «Дивися, поводься добре!», «Щоб не було поганих балів» тощо. У дитини попереду важка праця.
- Забудьте фразу: «Що ти сьогодні отримав?» Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам тяжко після виснажливого робочого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитися, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.
- Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, а згодом сама все розкаже.
- Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть із дитиною спокійно.
- Після школи дитина не повинна сідати відразу за виконання завдань, необхідно 2-3 години відпочити.
- Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 10-15 хвилин.
- Під час виконання завдань не стійте над дитиною, давайте їй можливість самостійно працювати. А коли вже потрібна допомога, то без крику, спокійно, з похвалою та підтримкою, вживаючи слова: «не хвилюйся», «ти все вмієш», «давай поміркуємо разом», «згадай, як пояснював учитель» тощо.
- Під час спілкування з дитиною не вживайте фразу: «Якщо ти будеш добре вчитися, то» …
- Упродовж дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини.
- У сім”ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Усі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте самі, без неї. Коли щось не виходить, порадьтеся з учителем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.
- Завжди будьте уважними до стану здоров”я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан.
- Знайте, що навіть 7-8-річні діти люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтеся зробити це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути й відпочити. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі, про роботу. Завтра новий трудовий день і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй повинні батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати якогось дива від дитини, радісних поривів душі, доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочувати її.
Що таке домашнє насильство і як з ним боротись?
Як часто нам з дитинства говорили : « Мій дім - моя фортеця». Однак далеко не кожен з нас може з впевненістю вважати свій дім фортецею, а своїх рідних та близьких - гарантами власної безпеки. Можна довго розмірковувати про причини даного явища, а в першу чергу ми зупинимось не на його причинах, а на засобах його мінімізувати та його наслідки.
Отже, що ж таке домашнє насилля? Це ,в першу чергу , звичні фізичні, словесні, моральні та економічні приниження з метою залякування і отримання влади одними членами родини над іншими.. Таким чином , домашнє насильство - це не лише традиційні тілесні ушкодження та сексуальне насильство.
Існують скриті форми: систематичні образи та приниження , вимушена ізоляція від зовнішнього світу, економічне притиснення . Однак, на жаль , домашнє насилля існує в усіх без виключення соціальних групах, з ним стикаються незалежно від рівня доходів, освіти, статусу в суспільстві. Однак можна виділити деякі загальні закономірності в особистості , як агресора, так і жертви.
Отже, який же портрет жертви домашнього насилля? Це - низька самооцінка , підвищений рівень тривожності та навіюваності, невпевненість у собі. У дорослих жертв спостерігається виправдання дій кривдника. У жінки - принижене розуміння своєї ролі в родині і в суспільстві в цілому.
А що ж являє собою типовий агресор? Це як правило люди , які і самі відчували на собі насилля в дитинстві.; вони характеризуються також низькою самооцінкою, звинувачують інших в своїх діях, які здійснюють самі. Часто вони не усвідомлюють, що їх агресивні дії , несуть для жертви серйозні наслідки, однак добре розуміють, по відношенню до кого можна чинити насилля , а по відношенню до кого проявляти агресію не можна.
Головною особливістю домашнього насилля є та обставина , що при намаганні жертви припинити відносини загроза для жертви різко посилюється.
Безкарність є найбільш міцний фактор, який провокує або стимулює насилля! Пам’ятайте: в 95% , якщо фізичне або сексуальне насилля вже мало місце, то одним разом діло не скінчиться. При цьому події будуть відбуватися по наростанню: з кожним наступним разом підвищується ступінь жорстокості та інтервал повторення.
Агресор після здійснення насилля дуже часто «підкупає» жертву :
Активно просить вибачення , «загладжує» свою провину допустимими йому засобами. Деякі жертви «підкупаються» на це знову і знову .
Ще одним ричагом управління жертвами домашнього насилля є страх. Доросла жертва боїться огласки , зміни соціального статусу , осуду або надлишку хворобливого співчуття оточуючих. А головне - боїться нестабільності життя у випадку припинення стосунків: як правило частіше за все відсутність житла або засобів існування примушує жертв терпіти насилля на протязі багатьох років.
Як постійний крик на дитину, впливає на її здоров’я?
Досить часто ми даємо волю своїм емоціям і переходимо на крик. Для нас -це сплеск емоцій, метод впливу, "крик душі", благання про допомогу тощо.
Виховання дітей — це досить захоплюючий процес, який потребує багато терпіння, витримки та знань.
Якщо дитина розуміє тільки після крику, значить десь ви помилились у стратегії виховання. Постійний крик негативно впливає на дитячу психіку і викликає у дітей агресію, скутість та невпевненість у собі.
Як крик впливає на дитину.
Коли ми починаємо кричати на свою дитину, її організм виробляє велику кількість гормону стресу, тіло стає напруженим, а думки заблоковані. Мозолисте тіло, яке з’єднує дві півкулі мозку, зменшується. Результатом цього є зменшення кровопостачання мозочка, зниження мозкової активності, погіршення пам’яті та уваги. Емоційна рівновага у дітей порушується.
Починаються поведінкові проблеми у підлітків та депресивні стани у дітей. Вони перестають навчатися, починають брехати та вступають в конфліктні ситуації. Самооцінка знижується, дитина стає замкнута та починає думати, що вона нікому не потрібна. Такі травми не виправиш подарунками.
Чому ж батьки не стримуються та кричать на дітей.
Батьки не можуть впоратися зі стресовою ситуацією, втрачають контроль над емоціями та виливають весь негатив на своїх найрідніших. Тому, що їхні батьки робили так само, "вирішували" ситуації криком та агресією. Це наслідок поведінки та атмосфери в їх родині, коли вони були дітьми.
Що робити, щоб перестати кричати на дитину.
Проаналізуйте ситуацію, що саме Вас дратує. Можливо Ви себе погано почуваєте, незібрані та роздратовані, можливо ви втомилися.
Перед тим як спалахнути, зупиніться, зробіть декілька глибоких вдихів або вийдіть з кімнати. Не вимагайте забагато. Це ще незріла особистість, і вона не може бути такою ідеальною, як Вам хочеться. Запам’ятайте, саме Ви є взірець для наслідування, підтримка і опора для своєї дитини.